Хатинка «Теремок»
Стоїть у полі хатинка. Біжить мимо мишка-шкряботушка. Побачила хатинку, зупинилася й запитує:
- Хатка-хатинка! Хто в хатинці живе? Ніхто не відзивається. Увійшла мишка в хатинку і стала там жити.
Прискакала до хатинки жаба-скрекотушка і питає:
- Хатка-хатинка! Хто в хатинці живе?
- Я, мишка- шкряботушка! А ти хто?
- А я жабка - скрекотушка.
- Іди до мене жити! Жабка стрибнула в хатинку. Стали вони удвох жити.
Біжить Зайчик-Пострибайчик. Зупинився і питає: - Хатка-хатинка! Хто в хатинці живе? - Я, мишка- - шкряботушка - Я, жаба- скрекотушка! - А ти хто?
- А я зайчик- пострибайчик - Іди до нас жити! Заєць скік в теремок! Стали вони втрьох жити.
Йде повз лисичка-сестричка. Постукала у віконце й запитує:
- Хатка-хатинка! Хто в хатинці живе? - Я, мишка- - шкряботушка - Я, жаба- скрекотушка! - А я зайчик- пострибайчик - А ти хто? - А я лисичка-сестричка. - Іди до нас жити! Забралася лисичка в теремок. Стали вони вчотирьох жити.
Прибіг вовчок-сірий бочок, заглянув в двері і запитує: - Хатка-хатинка! Хто в хатинці живе? - Я, мишка- - шкряботушка - Я, жаба- скрекотушка! - А я зайчик- пострибайчик - Я, лисичка-сестричка. - А ти хто?
- А я вовчок-сірий бочок.
- Іди до нас жити!
Вовк вліз в теремок. Стали вони вп'ятьох жити. Ось вони в хатинці живуть, пісні співають.
Раптом йде ведмідь клишоногий. Побачив ведмідь хатинку, почув пісні, зупинився і заревів щосили: - Хатка-хатинка! Хто в хатинці живе? - Я, мишка- - шкряботушка - Я, жаба- скрекотушка! - А я зайчик- пострибайчик
- Я, лисичка-сестричка.
- Я, вовчок-сірий бочок.
- А ти хто?
- А я ведмідь клишоногий.
- Іди до нас жити!
Ведмідь і поліз у хатинку. Лез-ліз, ліз-ліз - ніяк не міг влізти й каже:
- А я краще у вас на даху буду жити.
- Та ти нас роздавиш.
- Ні, не роздавлю.
- Ну так лізь! Вліз ведмідь на дах і тільки сів - трах! – Розвалився будиночок.
Затріщав, впав набік і весь розвалився. Ледве-ледве встигли вискочити з нього мишка- - шкряботушка, жаба- скрекотушка, зайчик—пострибайчик,лисичка-сестричка, вовчок-сірий бочок - всі цілі та неушкоджені.
Почали вони колоди носити, дошки пиляти – нову хатинку будувати.
Краще колишньої збудували!
Зайчикова хатинка
Йде дорогою зайчик і плаче, а йому назустріч собачки:
- Гав, гав, гав! Про що, зайчик, плачеш?
А зайчик говорить:
- Ех, собачки! Як мені не плакати? Була у мене хата луб'яна, а у лисиці льодяна, попросилася вона до мене, та мене й вигнала.
- Не плач, зайчик! - Говорять собачки .- Ми її виженемо.
- Ні, не виженете!
- Ні, виженемо! Підійшли до хати:
- Гав, гав, гав! Піди, лисиця, геть! А вона їм з печі:
- Як вискочу, як випригну, підуть клаптики по заулочкам! Собачки злякалися і розбіглися.
Зайчик знову йде так плаче. Йому назустріч ведмідь:
- Про що, зайчик, плачеш? А зайчик говорить:
- Еех, ведмідь! Як мені не плакати? Була у мене ізбка луб'яна, а у лисиці льодяна; попросилася вона до мене, та мене й вигнала.
- Не плач, зайчик! - Каже ведмідь .- Я вижену її.
- Ні, не виженеш! Собаки гнали - не вигнали, і ти не виженеш.
- Ні, вижену! Пішли гнати:
- Піди, лисиця, геть! А вона з печі:
- Як вискочу, як випригну, підуть клаптики по заулочкам! Ведмідь злякався і пішов.
Йде знову зайчик так плаче, а йому назустріч бик:
- Про що, зайчик, плачеш?
- Відчепись, бик! Як мені не плакати? Була у мене хата луб'яна, а у лисиці льодяна; попросилася вона до мене, та мене й вигнала.
- Ходімо, я її вижену.
- Ні, бик, не виженеш! Собаки гнали - не вигнали, ведмідь гнав - не вигнав, і ти не виженеш,
- Ні, вижену. Підійшли до хатинки:
- Піди, лисиця, геть! А вона з печі:
- Як вискочу, як випригну, підуть клаптики по заулочкам! Бик злякався і пішов.
Йде знову зайчик, плаче, а йому назустріч півень з косою:
- Кукуріку! Про що, зайка плачеш?
- Відчепись, півень! Як мені не плакати? Була у мене хата луб'яна, а у лисиці льодяна; попросилася вона до мене, і вигнала.
- Ходімо, я вижену.
- Ні, не виженеш! Собаки гнали - не вигнали, ведмідь гнав - не вигнав, бик гнав - не вигнав, і ти не виженеш!
- Ні, вижену! Підійшли до хатинки:
- Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Піди, лисиця, геть!
А вона почула, злякалася, говорить:
- Вдягаюся ... Півень знову:
-Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Піди, лисиця, геть!
А вона каже:
- Шубу вдягаю. Півень в третій раз:
- Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Піди, лисиця, геть!
|
Колобок
Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:
— Бабусю! Спекла б ти колобок!
— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.
А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.
Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:
— Ану заспівай! Я по засіку метений, Я із борошна спечений,— Я від баби втік, Я від діда втік, То й від тебе втечу!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай! Я по засіку метений, Я із борошна спечений,— Я від баби втік, Я від діда втік, Я від зайця втік, То й від тебе втечу!
Та й побіг... Аж іде ведмідь.
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай! Я по засіку метений, Я із борошна спечений,— Я від баби втік, Я від діда втік, Я від зайця втік, Я від вовка втік, То й від тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай! Я по засіку метений, Я із борошна спечений,— Я від баби втік, Я від діда втік, Я від зайця втік, Я від вовка втік, Від ведмедя втік, То й від тебе втечу!
— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка.— От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.
Колобок скочив їй на язик та й почав співати: Я по засіку метений...
А лисичка — гам його! Та й з'їла!
Маша і ведмідь
Жили-були дідусь та бабуся. Була в них внучка Машенька.
Зібралися раз подружки в ліс по гриби та по ягоди. Прийшли кликати з собою і Машеньку.
- Дідусь, бабуся, - говорить Машенька, - відпустіть мене в ліс з подружками!
Дідусь з бабусею відповідають:
- Іди, тільки дивися від подружок не відставай, не те заблукаєш.
Прийшли дівчата в ліс, стали збирати гриби та ягоди. Ось Машенька - деревце за деревце, кущик за кущик - і пішла далеко-далеко від подружок.
Стала вона аукати, стала їх звати, а подружки не чують, не відкликаються.
Ходила, ходила Машенька по лісі - зовсім заблукала.
Прийшла вона в саму глушину, в саму гущавину. Бачить - стоїть хатинка. Постукала Машенька у двері - не відповідають. Штовхнула вона двері - двері й відкрилися.
Увійшла Машенька в хатинку, села у вікна на лавку.
Сіла і думає:
«Хто ж тут живе? Чому нікого не видно? .. »
А в тій хатинці жив величезний ведмідь. Тільки його тоді вдома не було: він по лісі ходив.
Повернувся ввечері ведмідь, побачив Машенька, зрадів.
- Ага, - каже, - тепер не відпущу тебе! Будеш у мене жити. Будеш грубку топити, будеш кашу варити, мене кашею годувати.
Потужила Маша, погорювали, та нічого не вдієш. Стала вона жити у ведмедя в хатинці.
Ведмідь на цілий день піде в ліс, а Марійці наказує нікуди без нього з хатинки не виходити.
- А якщо підеш, - каже, - все одно спіймаю і тоді вже з'їм!
Стала Машенька думати, як їй від ведмедя втекти. Навкруги ліс, в який бік іти - не знає, запитати нема в кого ...
Думала вона, думала і придумала.
Приходить раз ведмідь з лісу, а Машенька і говорить йому:
- Ведмідь, ведмідь, відпусти мене на один день в село: я бабусі та дідусеві гостинців знесу.
- Ні, - каже ведмідь, - ти в лісі заблукаєш. Давай гостинці, я їх сам віднесу.
А Марійці того й треба!
Напекла вона пиріжків, дістала великий-превеликий короб і говорить ведмедеві:
- Ось, дивись: я в цей короб покладу пиріжки, а ти віднеси його дідуся та бабусі. Та пам'ятай: короб по дорозі не відкривай, пиріжки не виймати. Я на дубок влізу, за тобою стежити буду!
- Гаразд, - відповідає ведмідь, - давай короб!
Машенька говорить:
- Вийди на ганок, подивися, чи не йде дощик!
Тільки ведмідь вийшов на ганок, Машенька зараз же залізла в короб, а на голову собі блюдо з пиріжками поставила.
Повернувся ведмідь, бачить - короб готовий. Звалив його на спину і пішов у село.
Йде ведмідь між ялинками, бреде ведмідь між берізками, в ярки спускається, на пагорби піднімається. Ішов-ішов, утомився й говорить: - Сяду на пеньок, З`їм пиріжок!
А Машенька з короба: - Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабусі,
Неси дідусеві!
- Іч, яка оката, - говорить ведмідь, - все бачить!
Підняв він короб і пішов далі. Ішов-ішов, ішов-ішов, зупинився, сів і говорить: - Сяду на пеньок, З`їм пиріжок!
А Машенька з короба знову: - Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабусі,
Неси дідуся!
Здивувався ведмідь:
- От яка хитра! Високо сидить, далеко дивиться!
Встав і пішов швидше.
Прийшов у село, знайшов будинок, де дідусь з бабусею жили, і давай щосили стукати у ворота:
- Тук-тук-тук! Одмикайте, відкривайте! Я вам від Марійки гостинців приніс.
А собаки зачули ведмедя й кинулися на нього. З усіх дворів біжать, гавкають.
Злякався ведмідь, поставив короб біля воріт і пустився в ліс без оглядки.
Вийшли тут дідусь та бабуся до воріт. Бачать - короб біля воріт стоїть.
- Що це у коробі? - Говорить бабуся.
А дідусь підняв кришку, дивиться - і очам своїм не вірить: у коробі Машенька сидить, жива та здорова.
Зраділи дідусь та бабуся. Стали Машеньку обіймати, цілувати, розумницею називати
|
Курочка ряба.
Жили-були дід та баба. І була в них Курочка Ряба.
Знесла Курочка яєчко, не просте, а золоте.
Дід бив-бив - не розбив.
Баба била-била - не розбила.
Мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко впало і розбилося.
Дід плаче, баба плаче, а Курочка кудахче:
- Не плач, діду, не плач, баба. Знесу я вам яєчко інше, не золоте, а просте!
Вовк і козенята
До козиной до хати З лісу стежечка веде. Ждуть там маму козенята, А коза із лісу йде Ясне сонечко заходить, В небі місяць бликотить. До воріт коза підходить, У ворота стукотить:
- Відчиніться, відімкніться! Ваша матінка прийшла, Ваша матінка із лісу Молочка вам принесла! Відчиняють козенята, З ними вірний пес Рябко І заходять всі до хати Пити свіже молоко.
Якось сірий вовк підслухав, Що коза пішла у ліс, До воріт прибіг щодуху, Під ворота сунув ніс. “Зараз, — дума, — козеняток Проковтну одним ковтком!” І почав він промовляти Ніжним-ніжним голоском:
— Відчиняйте, козенята, Я несу вам молока! — Чуєм, чуєм. Це не мати — В неї пісня не така! Цапик старшенький сміливий Нишком глянув через пліт, Бачить — вовк страшний, жахливий Причаївсь біля воріт
Сірий вовк його не бачить, Витягає гострий ніж І гукає нетерпляче: — Відчиняйте-но скоріш! Козенята: — Ми не проти! — Не злякались хижака! Відімкнули враз ворота Та як випустять Рябка!
Вовк, побачивши собаку, Підібгав лякливо хвіст, Відстрибнув — та з переляку Як бебехнеться під міст! Саме йде тут з лісу мати, Молока малим несе, А назустріч — козенята Та й розказують про все. Почала коза радіти: — Ну й Рябко наш молодець! Ну й розумні в мене діти! Тут і казочці кінець.
Три ведмеді
Одна дівчинка пішла з дому в ліс. В лісі вона заблукала і стала шукати дорогу додому, та не знайшла, а прийшла в лісі до будиночка.
Двері були відчинено: вона подивилася в двері, бачить - у будиночку нікого немає, і ввійшла. У будиночку цьому жили три ведмедя. Один ведмідь був батько, звали його Михайло Іванович. Він був великий і кудлатий. Інший була ведмедиця. Вона була трохи менше, і звали її Настасья Петрівна. Третій був маленький ведмедик, і звали його Мішутка. Ведмедів не було вдома, вони пішли гуляти по лісі.
У будиночку було дві кімнати: одна столова, інша спальня. Дівчинка увійшла в їдальню і побачила на столі три чашки з юшкою. Перша чашка, дуже велика, була Михайла Івановічева. Друга чашка, трохи менше, була Настасії Петрівни, третя, синенька чашка, була Мішуткіна. А при кожній чашці лежала ложка: велика, середня і маленька.
Дівчинка взяла найбільшу ложку і покуштувала з найбільшої чашки; потім взяла середню ложку і покуштувала з середньої чашки, потім узяла маленьку ложечку і покуштувала з синенький чашечки; і Мішуткіна юшка їй здалася краще за всіх.
Дівчинка захотіла сісти і бачить біля столу три стільці: один великий, Михайла Івановича, другий трохи менше, Настасії Петрівни, і третій, маленький, з синенький подушечкою - Мішуткіна. Вона полізла на великій стілець
і впала; потім сіла на середній стілець, на ньому було незручно, потім сіла на маленький стільчик і засміялася, так було добре. Вона взяла синеньку чашечку на коліна і почала їсти. З'їла всю юшку і стала гойдатися на стільці.
Стульчик проломився, і вона впала на підлогу. Вона встала, підняла стільчик і пішла в іншу кімнату. Там стояли три ліжка: одна велика - Михайла Іваничева, інша середня - Настасії Петрівни, третя маленька - Мішенькіна. Дівчинка лягла у велику, їй було дуже просторо; лягла в середню - було занадто високо; лягла в маленьку - ліжечко припала їй якраз впору, і вона заснула.
А ведмеді прийшли додому голодні і захотіли обідати. Великий ведмідь узяв свою чашку, глянув і заревів страшним голосом: «Хто сьорбав в моїй чашці!»
Настя Петрівна подивилася свою чашку і загарчав не так голосно: «Хто сьорбав в моїй чашці!»
А Мішутка побачив свою порожню чашку і запищав тонким голосом: «Хто сьорбав в моїй чашці і всі з`їв!»
Михайло Іванович глянув на свій стілець і загарчав страшним голосом: «Хто сидів на моєму стільці і зрушив його з місця!»
Настя Петрівна глянула на свій стілець і загарчав не так голосно: «Хто сидів на моєму стільці і зрушив його з місця!»
Мішутка глянув на свій зламаний стільчик і пропищав: «Хто сидів на моєму стільці і зламав його!»
Ведмеді прийшли в іншу кімнату. «Хто лягав в мою постіль і зім'яв її!» - Заревів Михайло Іванович страшним голосом. «Хто лягав в мою постіль і зім'яв її!» - Загарчав Настасья Петрівна не так голосно. А Мишенька підставив лавочку, поліз у свою ліжечко і запищав тонким голосом: «Хто лягав в моє ліжко!» І раптом він побачив дівчинку і заверещав так, як ніби його ріжуть: «Ось вона! Тримай, тримай! Ось вона! Ось вона! Ай-яяй! Тримай! »
Він хотів її вкусити. Дівчинка розплющила очі, побачила ведмедів і кинулась до вікна. Вікно було відчинене, вона вискочила у вікно і втекла. І ведмеді не наздогнали її.
 |
|
|
|
|
